Узбекистан нещодавно уклав торгову угоду зі Сполученими Штатами — її вартість? Вражаючі 87% від усього ВВП країни.

Це не помилка. Ми говоримо про двосторонню торгову рамкову угоду, яка становить майже дев’яту частину економічного виробництва країни. Для порівняння, більшість торгових угод коливається між 5-15% ВВП. Ця ж унікальна сама по собі.

Що трапиться, коли країна фактично ставить свою економіку на одну партнерську угоду? Історія пропонує кілька застережливих прикладів. Надмірна залежність від одного торгового коридору може створити системні вразливості — тиск на валюту, вузькі місця у ланцюгах постачання та залежність від політичних рішень.

Для тих, хто слідкує за макроекономічними тенденціями, це піднімає питання про стабільність ринків та потоки доларової ліквідності. Чи можемо ми побачити хвилі у товарах? Волатильність на валютному ринку? Можливо, навіть зміни у способах переміщення капіталу між традиційними та цифровими активами?

Сам договір може бути вигідним на папері, але ризик реалізації реальний. Недоліки інфраструктури, політичні зміни або глобальні торгові напруженості можуть перетворити це у високоризиковану гру.

Ті, хто стежить за ринками Центральної Азії або експозицією до долара, ймовірно, мають слідкувати за цим.